 |
Два погляди: здалеку і зблизька |
09.03.2016 р.
Так склалося, що зараз маю нагоду спілкуватися, співпрацювати, спостерігати за звичайними, пересічними людьми, життя яких різко змінилося протягом останніх двох років. Одні з них - це колеги-освітяни з Луганщини і Донеччини. Коли ми зустрічаємось тут, в Києві - зовні ніби нічого й не мінялося. Ті ж самі люди, та ж сама робота... тільки іноді в розмові спливає сум і гіркота - за тим, минулим, "мирним" життям. Дорослі, освічені люди, які мають підтримку родини, колег, друзів, а більшість з них - навіть спеціальну освіту (психологічну), важко звикають до нових умов і нових обставин. Інші - це сім'ї, які змушені були переїхати і облаштовувати життя в Київській області. В кожної - свої проблеми, потреби, своя ситуація. Хтось важко адаптується в громаді, замкнувся в собі, інші - зовні ніби легко "влилися" в нове середовище, але тримають все "в собі". А ще - діти. В той час як дорослі зайняті в першу чергу нагальними проблемами - пошуком роботи, зароблянням грошей, турботами про родину, діти потерпають від нестачі батьківської уваги, тримають в собі пережиті страхи, скучають за старими друзями, дружать з новими однокласниками або сваряться, доводячи свою ідентичність. Одним словом - ВЧАТЬСЯ ЖИТИ РАЗОМ
______________________________________________________
26.02.2016 р.
Вчимося жити разом, вчимося бути разом..
На днях довелося зустрічатися з представниками установ, які покликані захищати права та інтереси дітей - фахівцями служб у справах дітей міст та районів Луганської області, які відвідали своїх колег на Київщині, щоб обмінятися думками та узгоджено вирішити проблеми, що виникають щодо дітей, які переміщені з Луганщини і тимчасово мешкають в Київській області. Більшість цих дітей переїхали разом зі своїми сім'ями, але деякі з них з різних причин втратили зв'язок з батьками та проживають в сім"ях родичів чи знайомих, або й в соціальних інституціях - центрах соціально-психологічної реабілітації, в дитячих будинках сімейного типу. Таким чином, діти, отримавши психологічну травму, змушені адаптуватися в новому середовищі, не маючи підтримки найрідніших людей. В той самий час всередині самої Луганської та Донецької областей, а також інших областей, що межують з ними, таких дітей - в рази більше. Тому набуття дітьми життєвих навичок, які підвищать їх стійкість в складних життєвих обставинах, сприятимуть їх адаптації в навчальних закладах, в громаді, в новому соціокультурному середовищі є дуже на часі.